Меню сайта

Етапи розвитку оподаткування в Україні

Свою монету Київська Русь почала карбувати лише за князів Володимира, Ярослава Мудрого, Святополка Окаянного. Перші карбовані монети - це "злотник" та "срібляник" Володимира Святославовича з образом князя на престолі (на аверсі) та князівського знака тризуба (на реверсі), що є по суті, єдиним зразком руських державних документів Х-ХІ ст., що дійшли до наших часів в оригіналах. Поряд з ними вільно ходили дірхеми, візантійські монети, драхми та ін.

На користь князя йшли судові збори і "віра" - грошовий штраф за вбивство (вільної людини - 40 гривень; княжого урядовця - 80 гривень; за каліцтво - 20 гривень) і "продажа" - штраф за інші злочини.

Назва "гривня" походить від прикраси, яку носили на шиї (на загривку). Згодом це слово набуло нового значення - вагового, потім і лічильного (грошового). Одна гривня дорівнювала 51,29 г срібла. Монетна гривня представляла собою зливок срібла стандартної форми та ваги. Першими були київські гривні - вагою близько 164 грамів. Потім новгородські (паличкоподібні) - 204 грам, так звані чернігівські ромбоподібні або овальні зливки - 196 грам [41].

Державні та приватні доходи князь витрачав без різниці на державні потреби чи на свої власні. Наприклад, Князь Володимир 1/10 своїх прибутків віддав на будівництво першої кам'яної церкви в Києві - Успіння св. Богородиці, освяченої в 995 році.

Із встановленням феодальної роздробленості княжі доходи стали значно обмеженішими. Податки осідали на місцях. Через брак коштів значно скоротилося постійне військо. Загальнодержавні збройні сили в основному складалися з ополчення васалів. Встояти проти сильного ворога було проблематично, що й призвело у 30-40-х роках XIII ст. до катастрофи.

Розрізнені князівства не змогли встояти перед вторгненням монголо-татарських військ хана Батия. У грудні 1240 р. Київ було зруйновано.

У другій половині XIII ст. - початку XIV ст. татари встановили в деяких частинах зайнятої ними України свою податкову систему і з цією метою періодично робили переписи людей, господарств майна. Усе населення (крім духовенства) змушене було платити на користь завойовників спеціальний грошовий податок - "вихід із кожного чоловіка та з кожної голови худоби" .

Татарські збирачі податків - "баскаки" стягували натуральну ("татарщина"), а також людську данину, визначали примусові роботи тощо. (Додаток Г) [35].

Другим етапом була: грошова, натуральна данина, панщина та інші податки Литово-Польської доби (поч. XIV- поч. XVI ст.)

У першій половині XIV ст. більшість українських земель (Поділля, Київщина, Чернігівщина) увійшла до складу Великого Князівства Литовського. Тут зберігалась податкова система періоду Київської Русі та діяли закони "Руської правди" аж до другої половини XVI ст., коли ці землі після Люблінської унії Литви з Польщею (і 569 р.) увійшли до складу Речі Посполитої.

На українських землях була введена польська податкова система, за якою шляхта (з 1374 р.) і маггки католицької церкви (з 1381 р.) були звільнені від оподаткування (Додаток Д). Королі зреклися права накладати податки. Коронний скарб поповнювався лише прибутками із зобов'язань сільського і міського населення, з королівських земель та з самоуправління міст, яким було надано магдебурзьке право.

Найширші маси сільського і частково міського населення були зобов'язані до панщини, натуральної данини і грошових чиншів та інших оплат безпосередньо своїм панам (шляхті) [40].

З 1557 р. на українських землях, відповідно до закону короля Сигізмунда II Августа "Устави на волоки", проводиться земельна реформа. Метою її була переоцінка державних, громадських і селянських ґрунтів та зрівняння селян у власності й у виконанні повинностей.

Селянство було антиподом шляхти: чим більше шляхта здобувала прав та багатства, то більше втрачало і убожіло селянство. Цей процес характеризує весь перший період литовсько-польської доби й закінчується Люблінською унією - закріпленням селян усіх категорій, що знайшло правне оформлення в III Литовському статуті.

На початку доби серед селянства України були три такі самі великі категорії, що й за княжої доби: вільні селяни - смерди; невільники, раби, челядь; селяни напіввільні - закупи.

У селах існували сільські громади. На чолі сільської громади стояв "старець", "отаман" або "староста", а при ньому громадська рада, "добрі люди" або "мужіє". Старосту та раду обирали на рік. Громада відповідала за сплату податків та видання злочинців. Старець із "добрими людьми" мав право суду, який відбувався на громадському вічі, так званім "копа", тому й суд мав назву "конний суд". Деякі громади на підставі привілеїв були вилучені з адміністрації папських і навіть державних урядників [41].

Перейти на сторінку: 1 2 3 4 5

Читайте більше

Іпотечний кредит
Розвиток ринкових відносин в Україні створив передумови для формування та розвитку іпотечного ринку. Важливість його для вітчизняної економіки визначається тим, що він досить активно формує інвестиційні процеси, створює умови для цілеспрямованого та комплексного розвитку окремих галузей ...

Гроші сутність, функції та теорія виникнення
Все наше життя тісно пов`язане з використанням грошей. Ми звикли до грошей до такої міри, що сприймаємо їх як належне, і не підозрюємо, що в нашому гаманці лежить один із найвидатніших винаходів людської думки. Гроші виконують важливу економічну роль. Розмаїття формулювання суті грошей св ...