Згідно ст. 2 Конституції України наша держава є унітарною.
Історичною особливістю регіонів України є диференційованість їх економічного розвитку. Тому для сталого розвитку економіки територій необхідно застосовувати механізм перерозподілу доходів і видатків через вищий бюджет - Державний. Таким механізмом є міжбюджетні трансферти, згідно Бюджетного кодексу - це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Міжбюджетні трансферти і є основою фінансового вирівнювання територій.
Види міжбюджетних трансфертів згідно ст. 96 БКУ (схематично):
У Держбюджеті України можуть передбачатись такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам: 1) дотація вирівнювання бюджету АРК, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського підпорядкування АРК та міст обласного підпорядкування; 2) субвенція на здійснення програм соціального захисту; 3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень унаслідок надання пільг, установлених державою; 4) субвенція на виконання інвестиційних проектів; 5) інші субвенції.
Проаналізуємо структуру і динаміку міжбюджетних трансфертів для того, щоб дати відповідь на питання, на скільки вони забезпечують сталий розвиток регіонів України. Відомий аспект того, що міжбюджетні трансферти з Державного бюджету місцевим бюджетам записуються до видаткової частини, а з місцевих до Держбюджету - до доходної. Структура міжбюджетних трансфертів за 2003-2007 рр. подано у табл. 5.1 дод. 5. Як бачимо, план міжбюджетних трансфертів по доходах завжди перевиконувався, причому на значні показники (наприклад, у 2006 р. план перевиконано майже вдвічі). Це говорить про значний рівень централізації доходів, тобто доходи місцевих бюджетів у великій кількості передаються до Держбюджету. Така ситуація свідчить про недостатню відособленість місцевого самоврядування від центру. Коштами місцевих бюджетів значною мірою фінансуються видатки Держбюджету. Така тенденція завжди має і матиме негативні наслідки, адже вона знижує мотивацію регіонів до створення ВВП (а національний дохід створюється саме на місцях, а не в центрі), бо доходи, які понадпланово заробляють регіони вони змушені передавати до Держбюджету. Ситуацію по видатковій частині маємо кардинально протилежну, хоча з табл. 5.1 дод. 5 видно, що план також майже кожного року, починаючи з 2003-го, перевиконувався, однак в значно меншій степені, аніж по доходам (так, наприклад, у 2005 р. план по фінансуванню місцевих бюджетів з Державного виконано лише на 99 %). Отже, виявлена тенденція свідчить про неоптимальну структуру міжбюджетних відносин, адже виділення коштів з місцевих бюджетів Державному і навпаки здійснюється непропорційно (коштів до Держбюджету вилучається більше, ніж надається). Аналізуючи динаміку трансфертів, варто відмітити, що суми дотацій, субвенцій, коштів, що надаються з місцевих бюджетів Державному ростуть пропорційно росту доходної й видаткової частини Держбюджету, лише 2004-2005 рр. є винятками (тут доходи й видатки виросли, однак міжбюджетні трансферти навпаки знизились порівняно з 2003 р.).
Недоліки у міжбюджетних відносинах України свідчать про те, що: 1) бюджетна політика у сфері міжбюджетних відносин направлена на вирішення поточних проблем регіонів, але не впливає на перспективний розвиток; 2) значна централізація ВВП сприяє послабленню мотивації регіонів; 3) існує протиборство між центральними та місцевими органами виконавчої влади; 4) існує явище політичної доцільності у міжбюджетних відносинах; 5) відсутнє досконале законодавче регулювання міжбюджетних відносин; 6) до Держбюджету передається значна частина податкових надходжень, що не сприяє зростанню рівня турботи місцевого самоврядування про платників податків; 7) існує підвищений рівень дотаційності місцевих бюджетів; 8) спостерігається низький рівень фіскальної незалежності регіонів (він становить лише 2 %); 9) дублюються функції місцевої і центральної влади.
На мій погляд, головною „бідою” у міжбюджетних відносинах залишається значний рівень централізації фінансових ресурсів. Якщо надати більшу фінансову незалежність регіонам у сфері розширення фінансової бази, то це вирішить одразу дві проблеми: зніме необхідність виділення значного рівня дотацій, розширить фінансові можливості територій і вони зможуть за свої кошти фінансувати свої видатки. Звичайно, що не кожен регіон здатен задовольнити всі свої потреби, навіть повністю відмовившись від відрахування трансфертів до Держбюджету, тому відмовлятись від субвенцій і дотацій в повній мірі не слід.
Облік фінансових результатів підприємства та оцінка інвестиційної привабливості підприємств агропромислового комплексу (на матеріалах Агрофірми Маяк)
облік фінансовий оздоровлення
Функціонування
України як незалежної самостійної держави стало початком бурхливих змін у
соціально-економічному житті країни. У цих умовах перебудову господарської
діяльності підприємств спрямовано на оволодіння механізмом ринкових відносин і
поставлено н ...
Діагностика фінансового стану підприємства
Моя
курсова робота на тему “Діагностика фінансового стану підприємства”. Планується
розглянути фінансовий стан товариства з обмеженою відповідальністю
“Рако-прінт”. Обрана саме така тема тому, що взагалі всі підприємства сфери
матеріального виробництва в умовах ринкової економіки здійсню ...