Меню сайта

Трансформація приватної власності та зміни співвідношення у системі форм доходу.

Упродовж останнього десятиріччя, мабуть, можна вести мову про те, що приватна власність на робочу силу стає домінуючою формою власності. В останні роки зарплатоємкість усе частіше розглядається як важливий показник зрілості ринкових відносин, які характеризують той факт, що вигода ринкового господарювання дістається завдяки широкому колу безпосередніх виробників.

У країнах з розвинутою ринковою економікою працівник усе активніше включається в систему розподілу тієї частини доходу, котра залишається після виплат заробітної плати. Особистий доход працівника формується з двох частин. Одну з них складає заробітна плата як форма реалізації власності на робочу силу. Друга частина – це доход, одержуваний працівником із прибутку підприємства. Це особливо характерно для підприємств, що знаходяться в колективній власності.

У нашій країні довгі роки не було притаманної капіталізмові найманої праці. Отримувана заробітна плата виступала у формі частки продукту, котрий створювався працівником. Другу частку складали виплати і пільги із суспільних фондів споживання, які не мали безпосереднього зв’язку з трудовим вкладом працівника. У зв’язку з тим, що темпи зростання суспільних фондів споживання були вищими темпів зростання фонду оплати праці, намітилася тенденція збільшення частки доходу, не пов’язаного безпосередньо з трудовим вкладом. Це розглядалось як найбільш характерна риса розвинутого соціалізму, що наближало його до комунізму, найважливішим принципом якого було “від кожного за здібностями, кожному по потребі”.

Не зупиняючись на інших аспектах розглядуваної проблеми, підкреслимо лише те, що праця на себе та винагорода за неї відносно скоротилася, а праця на суспільство та формовані за рахунок неї суспільні фонди споживання відносно зростали. На таку динаміку були скеровані економічна політика держави, плановий механізм мотивації праці. Теоретично обгрунтовувалось і ідеологічно оформлялось, що в системі мотивації зростала роль потреб, моральних стимулів, безпосередньо непов’язаних з трудовим внеском і відповідно з трудовою винагородою.

Нині визнано, що такий механізм трудової мотивації не сприяв зміцненню трудової дисципліни, а також трудового походження доходів. На жаль, при вибраній моделі ринкового реформування роль праці як джерела доходів не зростала, а, навпаки, різко зменшувалася. За останні роки коефіцієнт заробітної плати, розрахований як її відношення до чистої вартості виробленої продукції, невпинно скорочується. З ринковими перетвореннями з’явилось нове джерело доходів, пов’язане з власністю на майнове багатство, на фінансові інвестиції. При чому це джерело доходу для окремої категорії населення стало домінуючим і зросло до немислимих розмірів.

Якщо до перебудови і ринкового реформування визнавалась і ідеологічно настирливо пропагувалася трудова основа особистих доходів, то в даний час про це взагалі забуто. Джерело походження доходів не відіграє жодної ролі при характеризуванні добробуту, а іноді їх нетрудове походження навіть заохочується державою. Такий підхід не сприяє відновленню принципу трудового походження доходів, трудового забезпечення добробуту.

Коли раніше безпосередній працівник перебував під всебічною опікою держави і невелика частка заробітної плати у новостворюваній вартості в якійсь мірі була виправданою, то навряд чи має якесь відношення при переході до ринку зменшення цієї частки. Зменшення коефіцієнту зарплатоємкості з переходом до інституту приватної власності на робочу силу означає, що відчуження праці від її результатів із формального перетворилося на реальне і за своїм рівнем значно зросло. Така тенденція посилила стимули перерозподілу, переділу власності, посередницької діяльності, скоротивши до загрозливих масштабів зарплатостимулюючий блок, до мінімуму – спонукальні мотиви до продуктивної діяльності.

Щоб запрацював ринковий механізм активізації трудової діяльності у сфері виробництва, необхідно кардинально змінити становлення до зарплатостимулюючого блоку, зробити, аби не спочатку, а поступово так, щоб переважаюча частина створюваного працівником продукту діставалася йому, тому що лише таким чином подолається відчуження праці і продукту.

Вирішення цієї важливої задачі доведене наукою і підтверджене на практиці сьогодні у західних країнах. Ще К.Маркс, даючи характеристику становленню капіталістичного способу виробництва, у сьомому розділі першого тому “Капіталу” відзначав, що цей процес базується на експропріації власності і перетворенні працівника лише на власника робочої сили. Підкреслюючи антагонізм взаємовідносин капіталу і праці, він обгрунтував положення про те, що подоланню цього антагонізму сприятиме утвердження індивідуальної власності працівника, заснований на досягнутій при капіталізмі кооперації праці. К.Маркс писав: “Капіталістичний спосіб привласнення, що є наслідком капіталістичного способу виробництва, а, значить, і капіталістична приватна власність, є перше заперечення індивідуальної приватної власності, заснованої на власній праці. Але капіталістичне виробництво породжує з необхідністю природнього процесу своє власне заперечення. Це – заперечення заперечень. Воно відновлює не приватну власність, а індивідуальну власність на основі досягнень капіталістичної ери: на основі кооперації і спільного володіння землею та виробленими самою працею засобами виробництва”.1

Перейти на сторінку: 1 2 3 4 5

Читайте більше

Фінансова політика у сфері видатків бюджету України
У курсовій роботі вивчається проблематика Державного бюджету як основи фінансового регулювання економіки. Актуальність дослідження основного фінансового плану держави полягає у функціональному призначенні даного документу в державних фінансах, а також у суперечності пропонованих методів ...

Методичне забезпечення стратегічного планування та фінансових можливостей реалізації обраної стратегії суб'єктом підприємницької діяльності
Актуальність теми. Розвиток ринкових відносин в Україні висуває нові вимоги до якісного рівня керування підприємством, характеру розв’язуваних при цьому завдань, а також до методів їхнього рішення. Це певною мірою стосується усіх самостійно господарюючих суб’єктів. Необхідна нова концепц ...